Меню
  Головна
  Новини
     Всі новини
     Пласт -овий Архів
     Календар
  Хроніка
  Пласт -ова Бібліотека
  Про нас
     Петро Сагайдачний
     Наш курінь
  Фотоальбом
  Від хіхікала
  На який табір поїхати?
  Гостьова
  Пласт -овий Форум
     Нова тема
     Зареєструватись
     Користувачі
     Свої налаштування
 
  Календар новин
 Січень 2020
пнвтсрчтптсбнд
   1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31   
       

  Рейтинг
bigmir)net TOP 100
  Велика Гра
Велика Гра
« назад
Зручність і бистрість

Люди — відколи живуть на землі, ведуть боротьбу за свою долю. Й успіху в цій боротьбі добивалися завжди зручніші, бистріші. Колись, у змаганні з хижими звірюками, потім з дикими племенами напасників — чи з силами природи, що стояли на дорозі поступу, сьогодні з людиною, інтеліґентною, досвідченою, повною знання. В сьогоднішньому змаганні за життєвий успіх конкуренція не тільки не менша, а навпаки — звичайно трудніша. Змагання з людиною важче, як змагання з хижим звірем чи природою. Тому, в життєвій конкуренції буде успіх за тим, у кого більше сильних людських прикмет: знання, досвіду, зручности, бистрої інтеліґенції.
Пласт змагає до того, щоб дати суспільності громадян, здібних до життєвої боротьби, і через те успішніших, корисніших, щасливіших. Пласт робить для цього те, що можна зробити для молодої людини новацького віку. Він доповнює дім і школу, даючи всесторонню зручність і бистроту інтеліґенції. Але він не виховує «всезнайків», що знають усе — та зле. Він хоче виховати тільки практичну людину, що вміє порадити собі в кожних умовинах, маючи багато практичного знання; далі розвиває ручну справність, тобто вмілість зробити все потрібне до чого йому прийдеться взятись, а при тому винахідчивість і зарадність; вкінці — бистру інтеліґенцію, тобто вмілість помічувати життя, події, речі, витягати правильні висновки з даних обставин, скоро комбінувати, бистро орієнтуватись в околиці чи ситуації. Всі ці прикмети дають перевагу в житті. Вони творять, сказати б, практичну сторінку пластової готовости.
Ці вміння й прикмети розвиває в широкому обсязі пластування. Саме пластове життя є для цього невичерпним джерелом: таборування, мандри, самітні вправи, влаштування домівки і т. п. — там поле для фантазії, винахідливости, зручности. Але й поступова виховна метода, що сперта на пластових пробах, обіймає ряд таких засобів. Юнак учиться зручно, скоро, навіть з зав'язаними очима в'язати різні вузли і має показати цю вмілість вже при першій пластовій пробі. Певне, вузли мають свою практичну вартість: як часто приходиться в житті нарікати на зле пов'язані «гордійські вузли», що їх годі розплутати. Але вартість умілости і вправляння теж у зручності рук, що тим чином розвивається. І те саме треба сказати про дальші вимоги проб, напр. вправність у «Грі Кіма», що вимагає заобсервувати й запам'ятати, а потім вичислити певну кількість предметів. Розуміється, це гра, але яка практична для тренування змислу пам'яти й обсервації; читання мап, пізнавання запахів, сторін світу за зорями й іншими знаками, обсервування вулиці, вміння варити, дати першу поміч, орієнуватись у розкладі поїздів — аж до вимоги зробити власноручно предмет практичного вжитку, — це ось малий приклад пластунських вправ і вмілостей. Від першої до третьої пластової проби ростуть поступово вимоги зручности з вимогами знання чи бистрої орієнтації. А поруч того: піонірка — ставлення мостів, будування шатер, стежок, кухні в різних умовинах, яка проба зручности, винахідливости! Славний пластовий табір на Соколі в Ґорґанах у Галичині був у великій мірі ділом самих юнаків: пляни виробили наші пластуни — студенти інженерії, а земні й теслярські роботи, після «сирої» будови, були частиною програми таборового дня протягом років.
Пластові гри, слідження, підходження, помічування — вимагають не тільки зручности тіла, швидкого або тихого ходу, а й бистрого ока, чуткого вуха, обсерваційного й комбінаційного змислу.
Окреме завдання мають т. зв. іспити вмілости, що вимагають від пластуна повного знання будь-якого ремесла чи іншого вміння: хай столярства, фотографування, шоферства чи музики чи чого іншого з практичних ділянок. Пластун носить відзнаку такої вмілости. Це значить, що він потрапить бути корисним в даному напрямі, на нього можна в тому числити в потребі.
Багато людей на світі мають свої «коники», замилування до якогось заняття: збирання поштових марок, ручні роботи, годівля квітів чи тварин і т. д., і т. д. Невичерпні ці замилування інколи смішні, що стрічаються з поблажливою усмішкою других: мовляв — дитяча забава серйозних людей. А проте — ці замилування в більшості корисні, не тільки матеріяльно, тобто даючи бічний заробіток, а й морально. Їх цінність у тому, що за ними власне «замилування», любов людини, що, як забава, дають відпочинок і радість, але при тому дають нове знання, поширюють зацікавлення й інтерес людини. Тому Пласт сприяє таким корисним замилуванням і використовує їх у своїй виховній системі. Як часто з такого замилування — забави в новацькому віці, постало поважне заняття, звання в старшому. І неодин винахід зродився з такої забави.
У Пласті — всі ці заняття в межах гри, забави. Але в пластунів є свідомість корисности зручности й бистроти не тільки в грі. Вони знають, що це теж частина їх пластової готовости — бути корисною людиною для себе й других.

Суспільний змисл
Скавт є активний в робленні добра,
а не пасивний в тому, що він сам є добрий.
Бі-Пі
Характер, здоров'я й сила, зручність і бистрість — важливі прикмети людини! Але вони — самі собою — особисті прикмети, що різьблять людину, як окрему про себе індивідуальність. Така людина могла б жити для себе, бути успішною, щасливою. Певне, Пласт хоче й особистого щастя людини. Але його ціль сягає далі: ота щаслива людина має відіграти свою ролю в суспільності. Пласт дивиться на людину як на члена суспільности і хоче виховати з неї доброго члена тієї суспільности. І тому в цілій будові пластової людини треба ще четвертого дуба, щоб нести спільну корону.
Це суспільний змисл, як внутрішня складова частина готової людини. Тільки цей змисл додає вартости отим другим прикметам з погляду громадського життя. Отой змисл — це сила, що ставить людину в позитивне відношення до громади. Він є противагою для вічного людського егоїзму, але не зовнішньою, а внутрішньою, що є в самій людині. Цей змисл треба виховати, впоїти в молоду людину, щоб власне став «змислом» і в старшій людині — нерозривною її частиною.
Ціле пластове життя виховує цей змисл. Воно дає юнакові його першу (крім родини) суспільність, в його гуртку, курені й цілому уладі. Бо форми суспільної організації і внутрішній її змисл збережені в пластовій громаді.
Новак чи юнак, літами служби в Пласті, пізнає й відчуває відношення одиниці до гуртка. Він привикає бачити в гуртку цю вищу одиницю над собою; він думає категоріями гуртка, живе гуртковими амбіціями і несе відповідальність за успіх гуртка. В нього виробляється відчування: гурток — це я, а я — це гурток. А над гуртком — як спільна амбіція, стоїть свій курінь, свій улад, а далі — як завершення — свій нарід.
Ми називаємо це суспільним змислом, щоб підкреслити: це не розрахована свідомість, що в гурті легше осягнути особисту користь, легше жити; це, вправді практично пізнана, але шляхом вправи в підсвідомість обернена сила, прикмета юнака, пізнішого громадянина. На цій впоєній прикметі виростають окремі конкретні суспільні завдання й обов'язки. Ясно, яка користь для суспільности, коли її майбутні громадяни дістають «тренінг громадянина» систематично, від восьмого року життя. Це тренінг звичайного громадянина — члена пластового гуртка, через відповідального на свому пості — гурткового діловода, скарбника, писаря і т. д., — аж до провідника цілости.
Перше завдання Пласту, — викорінити людську самолюбність в юнакові. Мабуть, правий Бі-Пі, коли бачить у цій самолюбності прапричину зла на землі: воєн, партійної гризні, злочинства. Пластовий засіб боротьби зі самолюбністю міститься передусім в ідеї щоденного доброго діла, що має стати одною з перших «сильних звичок» юнака. Не хочу повторювати цілого змісту тієї ідеї, бо була вже про це мова.
Пластуна вчать практично першої допомоги в наглих випадках, рятування життя, плекання хворих, боротьби з пожежею, повінню і т. д. та взагалі помочі в часах громадської скрути, Де треба помочі, там пластун має бути перший і то не тільки доброю волею, а й знанням. Він має право взяти тоді пластовий однострій. Таку громадську поміч в час особливої скрути дають пластуни часто організовано, гуртками чи куренями. Пластові частини Карпатської України вславилися так своєю жертвенною поміччю при евакуації Ужгороду й других міст, що їх 1939 р. прилучили до Мадярщини.
В Пласті маємо теж орден «за врятування життя», і в світі вже багато скавтів, рятівників чужого життя.
Це тло, на якому виховується громадянин. Говорячи по-пластовому, це тло, на якому розвивається пластова готовість.
Ми згадували вже, що ця готовість має свою, сказати б, фізичну й моральну сторінку: спроможність і добру волю.
Здоров'я й сила, зручність і бистрість, навіть характер — це все спроможність, здібність, вміння; а власне суспільний змисл є цею моральною сторінкою, рушійною силою, що дає почин зміст і напрям пластовій готовості.
І ця готовість завершує виховний ідеал пластуна. Вона дає пластунові — громадянинові його вагу.

МЕТОДА

Світ юнака

Sunt pueri — pueri, pueri puerilia tractunt.
(Юнаки — це юнаки, в юнаків юнацьке на умі).
Наша пластова метода, то значить спосіб, що у пластовій системі осягають ціль, така суттєва для Пласту, що без неї він не був би Пластом. Коли навіть пластова ідея — клич виховати доброго, характерного й життєрадісного громадянина, не є повністю ориґінальна, то зате пластова метода притаманна Пластові й ориґінальна. Вона не трудна, вона проста і ясна. І може саме в її простоті її геніяльність . Це підкреслював теж завжди сам Бі-Пі: «Скавтінґ — це не темна, тяжка мудрість, він радше весела гра, якщо бачити його в відповідному світлі». «Назва скавтінґ дістала значення системи тренування патріотизму шляхом ігор хлопців чи дівчат» (Aids to Scoutmastership). Отож, ця метода мас декілька основних засад, на які спирається.
Із них перша: знання юнацьких притаманностей і використання їх у пластовій системі. Сьогодні світ признає, що юнак або юначка — це не «малий, недорозвинений чоловік», а своя окрема індивідуальність зі своїми непозбувальними прикметами, з окремим своїм способом думання й сприймання явищ життя. У хлопців свій окремий світ, зі своїми законами, цінностями, інтересами, зі своєю публічною опінією, почуттям справедливости.
Незважаючи на зусилля вчителів чи батьків, хлопець вірний свому світові й свому законові, який зовсім різний від того, що йому впоюють вдома чи в школі... Напр. закон вчителя вимагає тиші, поваги, статочности, спокою; закон же юнака — гомону, рискування, зворушень... Жарти, іграшки, їдження — це основні елементи хлоп'ячого світу, яким єдино вони віддаються з усією повагою; а вони не в згоді ні з учителями, ні з шкільними книжками.
Згідно з публічною опінією хлопців — сидіти по декілька годин денно за столом у шкільній кімнаті — це зайво втрачений час. Чи був коли звичайний здоровий хлопець, що просив батька купити йому стіл для науки або що просив дозволу сидіти в гарний день спокійно дома?.. Між кодексами учителів і кодексами хлопців ведеться постійна боротьба; як досі — завжди вигравали хлопці — і вони виграватимуть у майбутньому. Дуже нечисленні піддадуться: безконечно більша частина остане бунтівниками, а проте виросте на найкращих, найгідніших мужів народу...» Такі думки одного педагога — дослідника (Кассона) наводить Бі-Пі в свойому посібнику для скавтмастрів.
Сам він приймає на увагу такі пересічні прикмети юнацтва:
а) гумор — що його повно в природі юнака: він уміє бачити смішну сторінку річей чи подій і напр. куди більше захоплено береться до праці — коли показати йому в ній веселе;
б) відвага й охота змагань, риску, яка не покидає хлопця, як довго в нього є почуття гідности; остигає хіба через довше товариство нудярів — боягузів;
в) віра у власні сили: хлопець не любить, коли його вважають дитиною й поучують постійно, як має поводитись. Він хоче досвідчити все сам і вчиться помилками;
г) бистрість, яку справді можна подивляти; тому він радо вправляється в грах, які вимагають обсервування, помічування й витягання висновків;
д) любов зворушень, цю каже йому захоплюватись надзвичайними подіями. Він не в силі захоплюватись одним заняттям протягом цілих місяців, він любить різноманітність, зміну;
е) довір'я: якщо хлопець знайде когось, хто здобуде його подив, він радо довіряє йому й дає себе вести; це велика сила в руках пластових провідників, що вміють стати для юнака гідним подиву «героєм»;
ж) вірність, це прикмета юнацького характеру, що на ній можна будувати великі надії. Загально — хлопець вірний приятелеві: це може єдиний обов'язок, який він розуміє... Це той плодючий ґрунт, на якому може сіяти провідник...
Певне, багато ще може інших притаманностей юнацького віку. Але на цих основно будує основник скавтінґу свою систему, гру.
Ви побачите, як у цій грі використано прикмети юнака, щоб виховати з нього мужа. Даючи юнакові те, чого він по своїй природі бажає і до чого він так, — але може злими шляхами, дійде, — Пласт осягає те, що сам визнав за добре. Поступову й привабливу програму діяльности треба уважати за суттєво характерну рису Пласту. Вона не хаотична, але вона теж не шкільна програма, яку треба точно, в означеному часі й порядку переробити. Пластова діяльність убрана в основі в рямці пластових проб. Цебто — це поступова підготова — і то індивідуальна — пластового духа й знання для осягнення все вищого ступеня пластовости. На тлі тієї підготови, в якій якнайменше «науки», «вкування», а якнайбільше гри, ведеться вся широка діяльність Пласту.

Самовиховання

Отож, із становища хлоп'ячого погляду на світ — школа й наука непотрібні. Але — розуміється — Пласт не може поділяти тієї «засади». Він не тільки признає школі першенство; він учить юнака поборювати свою нехіть до школи й виконувати сумлінно шкільний обов'язок. Погане свідоцтво, або може тільки виразне погіршення поступу може стати причиною для цього, щоб пластуна навіть усунути з пластової роботи.
Розуміється, тим більше цінить Пласт дім і родину. Не тільки як зав'язок суспільности, але як виховний чинник для людини. В пластовому законі є вимога послуху старшим, тобто в першу чергу батькам. Пласт піддержує авторитет батьків (без їх писемної згоди не приймають у Пласт!). Пласт знає, що ніяка організація, яка б не була вона геніяльна у своїх виховних методах, не заступить виховної сили батьківського дому і його перших глибоких виховних завдань. Але він хоче доповнити й допомогти в тому, чого звичайно не в силі дати родина, щоб всесторонньо підготовити юнака до життя.
В пластовому віці — школа є основне заняття й перший обов'язок новака чи юнака. Ламання шкільного обов'язку порушує пластовий закон! Так само з іншими заняттями, коли пластун уже не в школі, а напр. у праці. Таким чином пластун учиться в Пласті, що в житті існують, крім приємностей, обов'язки. Добре, коли обов'язок заразом миле заняття; але його треба виконати безумовно, чи милий він, чи ні.
Для себе вимагає Пласт тільки вільного від цих основних занять часу; того вільного часу, що, як кажуть, може виховати або зламати людину.
Школа й Пласт мають виховне завдання. Але, коли в школі покладено наголос на навчання потрібних у житті відомостей, — то в Пласті наголос на вихованні людини. В тому поділ завдань і співпраця школи й Пласту. В Пласті навіть те знання, яке він дає, має — як правило, виховне значення, є більше засобом, як ціллю. Напр. знання лісових дерев, життя звірят, або читання слідів, або історія рідного краю — це не ціль для себе, але теж засіб любити природу, бистро помічувати, любити свій нарід...
Вкінці — основна різниця в методі. Школа — це обов'язок і примус (і так мусить бути!) — отже, як правило, щось немиле для юнака. Пласт — переживання, гра, добровільна, захоплююча. Отже Пласт, щодо організації й методів — не школа, і ніяка для школи конкуренція, хіба може деякий приклад на те, як осягати кращі висліди з молоддю.
Завдання й можливости школи — з природи речі, обмежені. Те, чого не може дати юнакові школа в вихованні доброго громадянина, успішної людини — це хоче дати Пласт. Його шлях: самовиховання.
Вже добровільність участи в Пласті дає для цього підставу. Юнак, що рішається вступити в ряди пластової організації, знає, яка її ціль і який закон. Він хоче бути добрим пластуном, осягнути вищий ступінь. А це значить — повинуватися головним обов'язкам і законові. Виключно тільки добра воля, амбіція каже пластунові здобувати пластове знання і пластові прикмети. Та в Пласті його не вчать. Йому помагають виховуватись самому, тренуватись у патріотизмі, в характері, в різних умілостях.
«Пласт — це організація молоді для патріотичного, всестороннього самовиховання» — так окреслив себе словами «Дрота» — Український Пластовий Улад.
Для пластуна те знання, яке він набуває в Пласті, це не непотрібна витрата часу, як це йому здається про школу. Він вірить в потребу пластового виховання. Тільки ці найменші — новаки — йдуть у Пласт — з природи речі не свідомі повних його завдань. Вони граються під проводом впорядника — і гра виховує їх характер, бистрість змислів, умову й фізичну справність. Пластун юнак — розуміє вже виховне завдання Пласту. І важне та ориґінальне те, що юнак бере на себе свідомо відповідальність за своє виховання, знання, здоров'я — це значить, за свою майбутність, а через себе, частинно за майбутність народу. Юнак сам повинен провірювати себе, чи стає з дня на день більше словний, сумлінний, точний і т. д., чи поглиблює своє пластове знання, чи сповняє щодня «добре діло»... Його впорядник — скавтмастер, це тільки дорадник, старший досвідчений брат. «Скавтмастер не має бути ні вчителем, ні командувачем, ні проповідником...» Правда, він або другий спеціяліст може вчити якого окремого знання, але це неначе приязна поміч старшого брата, а не шкільна наука. Поза тим — пластун має в законі та у впоряднику тільки вказівку, евент. пораду.
Скавтмастер не командує гуртком: для цього вибрано провідником одного з членів гуртка. Другий став писарем, третій скарбником і т. д. Кожний несе сам свій обов'язок, відповідає за нього і вчиться на ньому організованости, ініціятивности, провідництва, почуття відповідальности. Впорядник стоїть збоку, обсервує, інколи радить. Але саме — тільки радить на основі свого досвіду: ніколи не наказує. Наказує провідник гуртка, який, таким чином, вчиться наказувати.
Зараз видно, яка важлива роль цього впорядника. Він живе зі своїми хлопцями в гуртку, дає вказівку, дає раду, але його вказівка матиме значення тільки тоді, якщо вона в переконанні його хлопців добра. Проф. з Женеви (про якого ми вже згадували) каже, що між тим, що дає вказівку, і тим, кому він дає, існує завжди особливе відношення. Напр. у війську, або в послусі хворого лікареві, або в школі — там це все залежність в різних відмінах. У Пласті — це подив і признання для того, хто дає вказівку. «Скажи, кого подивляєш, а скажу тобі, хто ти!»
Юнаки подивляють того, хто їм щиро імпонує, і тоді хочуть наслідувати його. Тому-то виразно чужий Пластові військовий «дріль», ота сліпа слухняність, що вбиває особовість, не дає розвинути індивідуально характеру. Пластун, слухняний, виконує наказ, але після виконання може обговорити його критично з тим, хто дав цей наказ. Суть у тому, щоб не було «сліпости», а ясність і свідомість у слухняности. Тоді юнак не машина, не «предмет» «муштри», а свідомий учасник гри.
Отже, Пласт помагає юнакові мати довір'я до себе, «керувати свій власний човен». Це значить — відповідати самому за свою долю, брати відповідальність й ініціятиву в свої руки.

Чим є Присяга й Закон у пластовій методі?

Державні закони обов'язують кожного громадянииа, вже з першого дня його народження, байдуже, чи хоче він цього, чи ні, і чи взагалі розуміє, в чому річ. Він — так би мовити — вроджується у зобов'язання супроти держави, якої є громадянином. І коли, напр. бездержавник живе в якійсь державі, то він підлягає безумовно її законам. Державні закони в'яжуть людину, хоч може вона з ними не завжди у згоді; за зламання їх грозять кари чи інші прикрі на слідки.
Навпаки в Пласті. Його членство добровільне і — так само добровільна присяга. Це суттєве для пластової методи. Міжнародна Скавтова Рада визнала, що добровільність скавтової присяги є однією з цих основних познак, за якими можна оцінити, чи дана організація є скавтова.
Юнак чи юначка, що вступає в Пласт, знає, яке бере на себе зобов'язання; розуміє, бодай у загальному, що присягає бути вірним Богові й Батьківщині, помагати другим і коритися пластовому законові. Він присягає на свою честь, і тільки ця честь і його сумління каже йому додержати присягу. Ніякий зовнішній примус — як у державі — не діє в Пласті. В цьому основна різниця між пластовим законом і такими, як у державі.
Державний закон дбає тільки про поведінку людей назовні: він засадничо не торкається внутрішнього життя громадян, їх думок чи психічного відношення. Наприклад — він не вимагає від громадян любити серцем свою батьківщину; він тільки змушує їх загрожуючи карами — не зраджувати тієї батьківщини, не відкривати державних таємниць, не помагати ворогові, не тікати з поля бою... Тому люди так часто повинуються державним законам тільки зі страху перед карою.
Зовсім навпаки в Пласті. Тут «закон» — це на ділі тільки святочна назва; по правді — це тільки правила, або вказівки («Rules — not Regulations!»). Наші точки закону чи головні обов'язки є тільки «провідними лініями» поведінки в життєвій грі. Коли державний закон в загальному тільки заборонює, обмежує свободу поведінки, то пластові правила дають вказівку позитивної поведінки. Пластун, приступаючи до організації, рішає зробити цю поведінку частиною свого щоденного життя.
А за змістом й обов'язковою силою — пластовий закон це радше моральна вказівка (Bovet: «Les consignes morales»). Передусім тому, бо для нього важлива не тільки зовнішня поведінка пластуна, а пізніше громадянина, а і його внутрішнє відношення до тієї поведінки, сказати б причина тієї поведінки. І Пласт саме старається дати пластунам цю внутрішню причину для зовнішньої поведінки. Він хоче, щоб пластун не тільки приходив точно на сходини, але щоб пластун був точний; він хоче, щоб пластун був навіть чистий у думках і т. д., а понад усе — він хоче, щоб пластун був вірний Богові й Батьківщині, тобто щоб мав вірність і любов у серці, а не тільки проявляв їх зовнішньою поведінкою. Одним словом — пластовий закон дає вказівку, яким пластун має бути, бо щойно з того, яким він є (характером, знанням, силою) випливає його зовнішня поведінка.
Форма пластового закону дуже проста і ясна, така, що під цим оглядом може нагадувати Декалог. Тільки так може розуміти його юнак, а навіть новак. І під цим кутом треба оцінювати таке, на вид несерйозне формулування, як напр. в англійському законі: «скавт усміхається й посвистує серед кожних умовин» (точка восьма). Юнак розуміє, в чому річ, сприймає й затямлює легко.
З усього цього слідує ціле відношення пластуна до свого закону. Він кориться йому не зі страху, не під вливом тиску із зовні, а тому, що визнав пластовий закон за добрий, вірить у нього і взяв його добровільно за свою «провідну лінію» в житті. Він може завжди звільнитися з пластової присяги, якщо хоче. Але скавтова практика в цілому світі показала, що це — дуже рідкі випадки. А ще рідші випадки свідомого ламання пластового закону. Чи не доказ це, що він добрий так змістом, як формою та силою діяння?

Ідея «банди»

Є таке місце у відомому оповіданні Марка Твейна, де Том Соєр каже: «Тепер ми зорганізуємо банду грабіжників і назвемо її «Банда Тома Соєра». Хто захоче вступити до неї, той мусить скласти присягу й написати своє ім'я кров'ю». Хто не пам'ятає цього з оповідання Марка Твейна? І хто, читаючи, не відчув правдивости хлоп'ячого бажання мати свою «банду». Ціле хлоп'яче життя — як тільки це можливе — відбувається в такій банді. Це його світ, його суспільність. Там тільки він живе правдиво хлоп'ячим життям, не фальшованим, не удаваним, як часто в товаристві старших. Там він проявляє свою індивідуальність, ініціятиву, провідницький хист. У своїй банді він переживає вимріяну пригоду, там він відважний — хоч де інде, може, несміливий. В банді своє право, своя публічна опінія, що діє як преважний «соціяльний» тиск на спосіб поведінки, там — своє розуміння добра і зла.
Бічер Стов (Lyman Beecher Stove) писав: «Найкраще, що можна зробити для доростаючого хлопця, це дозволити йому піти в банду, але наглядати над тією бандою; бо якщо хлопець нормальний, — він сяк чи так попаде в банду, не зважаючи на дозвіл, тільки що ця банда, яку він добере собі сам, не буде така благодійна для нього. Під доглядом — навіть найгірша банда може стати прекрасним корисним чинником». Це знають соціологи, виховники, а навіть криміналісти. Бо банда хлопців може бути доброю, позитивною, але в певних умовинах може бути небезпечною, а то й злочинною.
Один педагог-психолог, що бачив цю силу банди, радить навіть батькам, які хочуть прив'язати сина до родинного круга — зробити з цього круга таку «банду». Не знаю, чи це легко, але рада по суті добра.
Те саме пізнав уже давно основник скавтінґу. Ідею такої банди розв'язав він т. зв. «гуртковою системою». Пластовий гурток 7 — 8 хлопців чи дівчат — це не тільки організаційна, а й перш за все діяльностева й виховна клітина.
Пластовий гурток — це банда юнака; але банда, що її права, амбіції, ціль — корисні, хоч засоби такі самі притягаючі, веселі, атракційні, як у «дикій» банді.
Не можна доволі сильно підкреслювати цієї основної методичної засади. Бі-Пі повторював це все наново, називаючи гурткову систему «ключем пластової методи». Він радить влаштовувати гурткові табори, а в кожному разі не більші, як курінні, але й тоді кожний гурток треба відділити.
В гуртку краще пізнавати кожного окремого юнака, радити йому, помагати. Але, ще може важніше, що в гуртку можна визначити кожному членові своє завдання з відповідальністю за нього.
Звичайно гурток спільно працює над собою, підготовляється до пластових проб і т. д. Він іде на мандрівку, переживає пригоди, зв'язується в тривалу дружбу. Гурток стає спільною амбіцією членів: він існує для них, так, як вони існують для нього. Його назва і знам'я, «тотем» — стає їх спільною цінністю. Вони самі ведуть гурток: для цього вибрали провідника й гурткову старшину.
Гурткова система відрізнює пластову систему від усіх інших. Вона показалась така успішна, що її треба радше поглибити, ніж обезцінювати.
Отже, основним осередком виховної діяльности є гурток. Зате основною організаційною клітиною треба уважати курінь, що складається з декількох гуртків (напр. у одній школі). Він є цілість назовні, може виступати самостійно, має свою назву, порядкове число в цілому уладі, свій прапор і т. д.
За системою Бі-Пі, який виразно поручав децентралізацію в скавтовій організації — повинен курінь мати широку самоуправу, ініціятивність і суцільність у роботі.
Вищим одиницям, як ось області чи краєві, припаде більш формально-технічна роля. Тільки Головна Пластова Старшина як найвищий виконний орган цілого уладу координує цілу діяльність окремих куренів, дає загальні напрямні, вказівки та репрезентує улад супроти чужих народів чи пластових організацій.
Кожний національний пластовий улад має свого Верховного Пластуна. Він не є командантом. Його становище більш почесне: він репрезентує саму ідею уладу і єдність його.

Пластова гра
Гратися — значить любити робити щось;
Працювати — значить мусіти робити щось.
Парлет
Життєвою повагою хлопця не «візьмемо». Хлопець хоче забави, гри — так, як хоче цього мала собачка, котеня чи інше молоде сотворіння. Коли хлопець любить інколи школу, то — звичайно тому, що і в школі є своя «банда» і чимало веселого, головно під час перерви.
Пласт пізнав, що хлопець любить гру; Пласт визнав, що хлопець має право на неї, після цього, як сповнив свій шкільний обов'язок; і Пласт дав хлопцеві цю гру з усіми її прикметами забави, змагань і веселости. Тому хлопець іде радо у Пласт і добровільно розпочинає пластову гру. Але раз розпочав її, мусить грати її за правилами.
Пласт прийняв засаду пластової гри з подвійних міркувань. По-перше — це природний хлоп'ячий «спосіб життя», яким хлопця легко притягнути. Але по-друге, гра — прекрасний виховний засіб.
Що це гра і що вона дає?
Гра — забава, але не безума, а змістова. Гра має ціль, правила, способи. Отже, вона вчить хлопця, а радше призвичаює, бачити перед собою ціль у грі, але йти до неї за правилами і використовувати дозволені і доцільні способи.
В кожній грі є змаганя, боротьба з другими, отже, нагода для хлопця виявити свій «інстинкт боротьби». Але ця боротьба в'язана правилами. З них найважніше: «чесна гра»; і в пластовій грі признають побіду, тільки коли вона осягнена чесно, згідно з правилами. У хлопця виробляється амбіція чесної гри, він учиться цінити її як єдиний приємливий спосіб змагання.
Він учиться — таким довгим стосуваням у грі — додержуватись «правил ігри» теж у суспільному житті, яке сьогодні без цих правил годі собі уявити. Я був здивований, коли читав у «поважній» науковій книжці про англійське карне право, що англійські суді «тому так строго придержуються правил чесної гри» навіть у відношенні до обвинуваченого злочинця, би від зарані літ своїх грають ґольфа чи інші спортові гри, в яких навчились цінити тільки «чесну гру».
Кожна гра має свою ціль. Щоб її осягнути, напр. щоб здобути ворота в копаному м'ячі — треба змагати пляново, з думкою. Бо сліпий, хоч сильний стріл м'ячем здалеку в напрямі воріт противника — звичайно безуспішний. Хлопець учиться грати доцільно, співграти з другими членами своєї дружини. А далі — він пізнає, що сила, технічне вміння, скорий біг, цільний стріл м'ячем мають рішальне значення, але вимагають доброї підготовки, сумлінного «тренінгу».
Вкінці. — він учиться бути скромним вигравши і з усміхом приймати заслужену програну. Вчиться відваги, завзяття, слухняности провідникові дружини чи тому, що на грищі дає вказівку.
Легко побачити, що ці прикмети цінні не тільки в грі, в спортових змаганнях. Це безумовно цінні громадянські прикмети.
Тому різнородні гри стали основним засобом пластової виховної методи. Вони сплітаються разом у велику пластову гру, а далі для пластуна саме життя стане грою. В ньому буде ціль, правила гри і відповідні засоби. Ціль — вказана у пластовій присязі, правила — зібрані в законі, а засоби — це сила тіла й ума, характер, здоров'я, зручність і бистрість.

«Діти матері природи…»

Бейден-Пауел пригадує в посібнику для скавтмастрів слова Олександра Дюма (сина): «Якби я був королем Франції, я не дозволив би дітям до 12-го року життя пробувати в місті. До того часу діти мали б жити в вільному, у сонці, в полях, серед лісів, товаришувати з собаками й кіньми, віч-на-віч з природою, яка сталить тіло, дає бистроту інтеліґенції, а поезію душі, та будить цікавість, що має більше значення для виховання, ніж усі шкільні посібники світу. Вони — діти — навчилися б розуміти гомін так, як і мовчанку ночі; вони мали б найкращу з релігій, ту, що сам Бог відкриває в чудовому виді Його щоденних чудес».
Якби насправді видати такий закон, як цього хотів Дюма, — то його прийняли б з найбільшою радістю саме діти й юнаки. Бо немає юнака, що не хотів би вирватись з хати й гуляти по вільному. Отже, Пласт бере його з собою. Але не на подвір'я між високі мури домів, не на кам'яну вулицю в куряву й гомін; він веде їх у справжню «вільну» природу, в ліси, поля, гори.
Для юнака — життя в природі — рай; а для Пласту — це засіб виховання людини. Тому в пластовій методі займає життя в природі таке важливе місце. Праця в домівці ведеться — сказати б — тільки в перервах між мандруванням чи таборуванням чи грою на вільнім. Вона — розуміється, теж необхідна, особливо зимою, але для пластуна вона радше виняткова. Він усе готовий і радий іти в природу, без огляду на пору року: бо треба пам'ятати: кожний сезон є пластовим сезоном.
Та пластун живе не тільки в природі, використовуючи її як грище; він живе з природою, її життям: і в цьому суть.
Від жовтодзюба-новака, що вчиться вживати очей і вух та помічувати життя довкруги — аж до пластуна «Скоба», що мандрує самостійно по невідкритих ще околицях, — пластун випробовує в природі свої власні сили, вчиться боронитись і знаходить радість із звичайних речей. Пізнаючи красу світа, в якому живе, і вправляючись, щоб відповісти його вимогам, — він тренує свої змисли й тіло, а заразом і душу, що стає багатша, зближившись до природи.
Отже, природа — вітаміна для тіла й духа. Для тіла, бо повітря, сонце, вода, рух — давно визнані основи здоров'я й сили. Для духа, бо любов і пізнання природи й її законів, велич, гармонія і краса натури — дає силу, гармонію і красу духа.
У гимні Закарпатських Пластунів, що тепер став піснею всього нашого Пласту, — співають:
Гей, юнаки, гей, пластуни.
Ми діти сонця і весни,
Ми діти матері природи.
До нас шумить зелений бір
В ліси ж, поля, до вільних гір.
На ясні зорі, тихі води...


«Пусти мене, мамо, до табору»

Так співають в одній пластовій пісні.
На тлі природи — мандрівка і таборування невідлучні друзі пластування. Пластун є пластуном завжди і всюди: вдома, в школі, при праці. Але правдиве пластування починається для нього на мандрівці і в таборі.
Мандрівка — це пригода, добровільне поборювання трудів, гартування тіла й духа, пізнавання країни й природи. На ній сто нагод випробувати й тренувати пластове вміння. Шукати шляху за сонцем, зорями чи мохом, поставити шатро для нічлігу, але так, щоб уночі не зірвав вітер або не підлив дощ, підходити обережно дикого звіря за його слідами і багато-багато іншого, що бавить і вчить. Тому-то «молодому пластунові мандрівочка пахне».
Або йде він у табір. Це його мала суспільність не тільки людським складом, а й цілою організацією; весела, пориваюча школа громадського життя. Там має пластун усе, чого здорова юнацька душа прагне. Але рівночасно він включений у малу громадську організацію, в якій має визначене місце, надані обов'язки та відповідальність. Табір — може найкращий взір того, як у Пласті виховується юнак сам — і то грою, на громадянина.

«Переживання»

Юнака поривають пригоди, романтика, веселість. Вони — коли безконтрольні — можуть звести юнака, як звели багато молодих людей і вчинили з них злочинців. Але пориви переживання, спрямовані в доброму напрямі, є корисні і виховні. Це знає пластова метода. Вона дає юнакові переживання пригоди, романтику, веселість, щоб не шукав їх деінде. Але вона й використовує їх.
У пластовій грі, в таборі, на мандрівці — повно пригод, повно сміху, романтики. Чи не пригода це, коли на мандрівці зловить буря-громовиця і треба, перемоклому до нитки, розбивати нічліг десь у диковині? А при тому яка нагода показати пластову усмішку! Доказати, що «ніщо нам лихо, ні пригоди...» — Але це передусім нагода — виховати вміння усміхатись навіть тоді. Чи не пригода це, коли серед тихого ходу лісом — нагло вискочить з гущавини дикий кабан-матка з молодими? Або — коли орли б'ються над скелями, або взимі лявіна летить у безодню? Чи не краща пригода підходити оленячий водопій з фотоапаратом, як пустувати з босяками по вулиці міста? І щиро сміятись при веселій ігрі чи при цікавих заняттях — коли сміх — здоров'я? І — вкінці — чи не найкраща романтика — сидіти під зоряним небом ночі кругом пластової ватри та дивитися мовчки в полум'я? Як люблять пластуни свою ватру, як глибоко переживають її! А яка повна вона змісту, що завжди в серце западає, коли при ній пісня про славу чи тугу рідного краю лунає, або гутірка про великі хотіння кров розбурхує?
І знову: юнак рветься до ватри; а Пласт дає її йому, але повну глибокого, виховного змісту.
Така метода Пласту. Не потребує тоді юнак шукати пригоди й романтики в «Банді Чорної Руки», що коїть лихо і вбиває в хлопцеві людину.

Система пластових відзнак і символів

Ще треба сказати, що з методою пластування зв'язана теж система відзнак. Її визнають також однією з тих признак, що характеризує скавтінґ.
Як у інших випадках, Пласт дає тут юнакові те, чого той бажає, рівночасно використовуючи це. Хлопець любить однострій, і кожна відзнака має своє значення, є доказом певного пластового ступеня чи знання: тільки той, хто цей ступінь чи те знання осягнув, може вдягти однострій і припняти відзнаку. І в тому їх магічна сила: право на них треба здобути, а це значить здобути даний ступінь чи знання. Відзнака є зовнішнім доказом того, що варта пластун, наскільки він «готовий», і рівночасно — неначе нагорода за цю вартість.
Це треба вже сказати про сам однострій. Він — під охороною права, тобто його вільно носити тільки пластунам. Але хто вдягнув його, обов'язаний носити його з гідністю, бо він репрезентує тоді свою організацію. Однострій зобов'язує отже до пластової поведінки, він «підтягає» того, що його вдягнув, на вищий, бо пластовий ступінь. Пластового однострою не вільно носити при партійно-політичній або при торговельній пропагандивній акції, щоб не надуживати того доброго імени, яке має Пласт, для таких цілей. І навпаки, — до того, що має на собі пластовий однострій, повинен кожен мати довір'я, повинен знати, що на ньому можна полягати. А честь пластуна зобов'язує його — ніколи не завести того довір'я. Те саме стосується пластової відзнаки, коли її припнято на вбрання.
Як однострій і лелійка доказують приналежність до пластової організації в загальному, так другі відзнаки вказують, який ступінь пластового та практичного знання осягнув пластун, яке становище має в Пласті, скільки літ служби, до якої частини належить. Дехто — з непотрібної скромности — не носить відзнак. Робить неправильно. Йому нічого скриватися, а навпаки, — відзнакою має він показати, скільки він вартий, в чому можна на нього покладатися. Звичайно хлопець хоче бути багато вартий; хоче робити поступ на пластовому шляху. Він працює, вправляє, відбуває проби на учасника, розвідчика чи скоба; він має практичне знання, завершені іспитами вмілости. Відзнака ступеня, чи іспиту, може відзначення, або нагорода за значне діло — говорять за нього, хто він, скільки вартий. Навіть найменше здібний пластун має свою вартість, і цю вартість показують відзнаки. І вони заохочують пластуна йти вперед.
Рівночасно користується Пласт символами, що їх укрито в різних пластових знаках, звичаях, гаслах і т. д. Ці символи — якщо пластун знає їх добре — мають пригадувати йому його різні пластові зобов'язання.
Чи знаєте, що таке пластова лілейка? Вона нагадує герб французьких королів; хтось каже — лілея квіт і символ невинности. А втім — це не так. Такий знак, як пластова лілея, може радше первісно як вістря стріли, — це знак, що вказував північ на старовинному компасі. Як серед безкрайого моря, вночі, в мряці мандрівник іде певно за компасом до цілі — так пластуна веде його лілейка — відзнака до життєвої цілі.
Жовтодзюб-новак здоровить рукою з двома пальцями, випрямленими вгору: це вушка чуйного зайчика, що пригадують — будь чуйний, готовий!
В привіті пластунів — три випрямлені пальці пригадують символічно три головні обов'язки пластуна. Пластуни — вітаючись, подають собі ліву руку: це символ щирости й братерства, що пливе від серця.
Подивіться на стяжку під пластовою відзнакою (у нас досі тільки при відзнаці пластуна-розвідчика, а напр. в Англії чи Америці — взагалі частина відзнаки) — вона пригадує усміхнені уста і вона справді символ гасла — усміхнися! Вузлик, яким зав'язують кінці пластової хустки, нагадує обов'язок щоденного доброго діла.
Вкінці — гасло і привіт українських пластунів — СКОБ! Це назва скельного орла, що став нам символом. І заразом — це перші літери пластового гасла: Сильно — Красно — Обережно — Бистро!
Та ще, ось на прапорах, ми побачимо символ для сили — дубові листки, для краси — цвіт калини, для обережности — гриба-мухомора, а для бистроти — блискавку.
Оці символи товаришують на кожному кроці пластунові. Вони пригадують йому його зобов'язання і ведуть його. Тому неабияке значення їх у пластовій системі.

Пластова дисципліна

Громадська дисциплінованість — ми підкреслювали вже це становище Пласту — преважливий чинник суспільного ладу. Ми знаємо вже, що Пласт намагається виробити цю дисциплінованість в юнака, знаємо, що вона є окремою виразною вимогою пластового закону. Знаємо, що вона виробляється практикою пластування, де вона суворо зобов'язує — як ціль і метода.
З того, що вже сказано, ми вже знаємо, що в Пласті осягають поведінку згідну з законом не «сліпим послухом», без «капральщини», без страху перед карою. Пластун узяв на себе пластове зобов'язання добровільно і свідомо, і головним ґарантом, що його додержить, є його честь і сумління. Цього ніколи не треба забувати.
І ось, коли трапиться, що пластун поступить «не по-пластовому», коли порушить, а то й зламає закон, то ці наслідки, які стосує Пласт, звертаються саме до тієї чести і сумління пластуна. Вони таким чином виховують, дають змогу поправитись, але й відстрашують від нового вчинку. Зате немає в Пласті кар у тому розумінні, що їх знає державний закон, тобто таких засобів, що в них міститься завжди «відплата», щось із старої пімсти.
Свіжоприйнятий до Пласту прихильник перебуває під постійною опікою свого впорядника і товаришів у гуртку. Ця опіка — це водночас поміч і контроль. Вона помагає новому другові пізнати суть пластування, розуміти її правильно і засвоїти собі основні признаки пластунської поведінки. Це і є контроль, чи новий друг справді має охоту й амбіцію бути добрим пластуном у свому житті. Якщо ця перевірка виявиться для прихильника у висліді доброю — йому дозволяють скласти «обіцянку новака». Якщо ні, то він мусить ще чекати, або коли й тоді не покаже, що хоч й може бути добрим пластуном — йому прийдеться покинути Пласт.
Якщо пластун після своєї присяги провиниться, то до нього стосують т. зв. систему пересторог, основану на ступенюванні.
У нас є аж п'ять таких ступенів. З них перший — це розмова впорядника з пластуном «у чотири очі», звернення уваги на неправильність поведінки даного пластуна.
Вдруге, якщо цього треба, впорядник теж «у чотири очі» — пояснює пластунові його поведінку, упоминаючи його.
В третьому ступені — за повторення провини пластун одержує — нагану. Далі: пластун сам підписує протокол, в якому стверджують його провину. А вкінці, як останній ступінь, відчитують такий протокол на сходинах цілого куреня. Честь і сумління пластуна мусять дати прилюдну відповідь пластовому товариству за поведінку. Товариші пластуни не порушують чести провинника; вони тільки стверджують, що він сам своєю поведінкою свою честь порушив. Це ствердження — і критичний голос сумління — це єдині «кари».
Після цього, за нову важчу провину слідує виключення з Пласту. Для амбітного юнака — це, очевидно, прикрість; для організації це ствердження, що він не гідний носити пластової відзнаки. Тому йому здіймають цю відзнаку. Тільки за вчинок, що зламав в основі пластову ідею, напр. за зраду батьківщини — накладають на провинника, крім виключення з Пласту — ще т. зв. товариський бойкот. На окреслений час, або й назавжди, його колишні товариші «не знають його», не говорять до нього, не подають руки. В їх очах він негідний цього, не має чести.
Можна легко побачити цю основну різницю між державним карним законом і пластовим. Там за злочин грозить в'язниця, грошова кара і т. п. — тут, тільки відклик до чести. Тому, очевидно, пластова система діє успішно тільки там, де в юнака розвинене почуття чести. Але в кого почуття чести юнацької немає, той і так не був і не буде пластуном: пластова суспільність відокремиться від нього, без будь-якої пімсти чи відплати.

Порада старшого брата

А на завершення наших гутірок про пластову методу годилося б поговорити про тих, що проводять її в життя.
Їх називають «пластовими виховниками». Але я, признаюся, боюся цього окреслення. В ньому щось із «ґувернантки», чи інструктора, чи взагалі наставника, що, як всевладний авторитет, стоїть над юнаком. А прецінь — перший виховник у Пласті — це сам юнак, а другий — пластове середовище й діяльність; щойно на третьому місці треба — на мою думку — поставити цю третю людину, отого виховника, впорядника, зв'язкового. Це те місце, де його видно в пластовій системі.
Та рівночасно — його місце й перше: але тут тільки дух його, його невидна для юнаків сила, що веде в корисному напрямі. Тут його ідейність, виробленість; тут довір'я і прив'язання юнаків до нього, що каже їм хотіти бути таким, як він.
Він — не забуваймо, тільки старший, досвідчений брат, друг, що хоче з любови до Пласту і молодших друзів помогти їм, поділитись з ними своїм досвідом.
Розуміється, про завдання такого «скавтера» можна й треба писати окремо . Не моє це тут завдання. Але хто прочитав досі цю мою гутірку, певне зрозумів такі основні для пластового виховника речі: що йому необхідно зглибнти суть пластової ідеї та методи, які нерозлучно сплетені в пластовій системі; що пластова ідея й метода дуже прості, якщо їх добре розуміти.
А далі, замість багато слів — я хотів би подати цілу філософію пластового провідника-виховника в чіткому скороченні декалогу американських скавтмастрів . В ньому подано основні прикмети виховника, що можуть запевнити успіх.
1. Віра в юнаків, що родитиме в тебе бажання посвятити для них себе й свій час;
2. Запал, зосереджений на щасті юнаків у роках їхнього формування (фізичного й духового); — «щасливий юнак, це добрий юнак, — а добрий юнак, це майбутній добрий громадянин»;
3. Безмежне довір'я до Пласту, як тої програми, що найкраще надається до формування нашої молоді на досконалих мужів;
4. Зрозуміння, що для юнака Пласт — це гра, — для тебе гра з метою: будувати характер і школити громадянські чесноти;
5. Свідомість того, що для твоїх юнаків ТИ є Пластом. «Те, чим ти є, кричить так голосно, що я не чую, що ти кажеш!»;
6. Послідовність у виконуванні наміченої програми з енерґією і витривалістю, терпеливістю і добрим настроєм;
7. Охота усунути себе на другий плян і дати можливість юнацьким провідникам вести й рости методою праці в гуртку;
8. Бажання іти вперід в набуванні вмілостей пластового виховника — користаючись кожною нагодою для перешколу та усіми доступними матеріялами з цієї ділянки;
9. Готовість співпрацювати рука-в-руку з домом, церквою, школою, місцевими пластовими властями, Головною Пластовою Старшиною для добра поодиноких юнаків і для добра спільноти як цілости;
10. Замилування до життя в природі в усіх його формах і любов до її Творця.

далі »
  Проекти порталу
 Розроблено: a-t-bel
 ПЛАСТ НСОУ Львів - 2004-