Меню
  Головна
  Новини
     Всі новини
     Пласт -овий Архів
     Календар
  Хроніка
  Пласт -ова Бібліотека
  Про нас
     Петро Сагайдачний
     Наш курінь
  Фотоальбом
  Від хіхікала
  На який табір поїхати?
  Гостьова
  Пласт -овий Форум
     Нова тема
     Зареєструватись
     Користувачі
     Свої налаштування
 
  Календар новин
 Серпень 2017
пнвтсрчтптсбнд
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31    
       

  Рейтинг
bigmir)net TOP 100
  КПС-13 від хіхікала
КПС-13 від хіхікала
КПС - 13

СКОБ! Мене звати Юрко Каратник, я з к. ч. 7 ім. Петра Конашевича - Сагайдачного, і я хочу розповісти про свій перший, і, сподіваюсь, не останній, курінний табір.
Починалось все як завжди – ми прибули на місце таборування, і як недивно прибули без пригод і навіть досить таки комфортно, оскільки наші речі прибули туди без нас. Слідом за прибуттям, само - собою іде розтаборування. Розбили нас на гуртки одразу ж після прибуття. З цього якраз і почались всі проблеми, ні краще сказати пригоди. Наш гурток був надзвичайно цікавий, може іншим учасникам табору він здавався гіршим за всі, але для нас він був найкращий, і це тішило. До складу нашого гуртка входило п’ятеро осіб - це Ярема ( 16 років ), Юрко ( 14 років ), я ( мені 13 ), Богдан ( 11 років ) і Владислав ( також 11 ).
Першим обов’язком нашого гуртка було розкласти інтендантський намет. З першого ж погляду на це творіння природи, яке зветься інтендантським наметом усім нам стало весело на душі. Цей намет скоріш за все скидався на велику головоломку, оскільки ні кілків, ні альпенштоків у нього не виявилось. Якби там не було, але ми всі дружньо взялись за роботу. Як ми всі знали спершу намет треба було розгорнути на землі (це нам навіть вдалось), потім треба було розтягнути намет по діагоналях, тоді ми не тільки подерли його в кількох місцях, а й помітили що у нього бракує трьох петель, у які треба забивати кілки. Скільки б ми з цим наметом не мучились, але ми свого добились і він твердо стояв на землі, хоча всім здавалось що він простоїть не довше, ніж до першого вітру. Але такого не було і він твердо простояв увесь табір, чим весь наш гурток пишався.
Наступний день пройшов весь у роботі, як не дивно мені дісталась надзвичайно цікава робота - я майстрував лятрину. Працював я не один, нас було троє, зокрема я, Литвин Віталій і Литвин Андрій ( вони не брати, лише однофамільці ). Цікаво було те, що до нашої роботи прикладався увесь табір, і це ще раз підкреслює що лятрина – серце табору. І ось, насправді таки мистецький витвір набував щоразу чіткішої та ідеальнішої форми, доки він не був завершений.
Наступні декілька днів пройшли без пригод, до нас лише приїхали гості - декілька дівчат. Двоє з них ( не буду розголошувати імен ) намагались нам допомогти, і їм дозволили допомагати черговим поратись на кухні, точніше сказати, черговим було дозволено допомагати дівчатам. Ніхто на це майже не відреагував, лише потім посипались численні скарги чому у обіді було більше, ніж зажди, волосся. На це дівчата ніяким чином не звернули уваги, хоча після цього випадку на кухні запанував феодальний лад з боку дівчат по відношенню до нас.
Не тільки вдень, а й вночі пригоди не давали нам спокою. Наприклад двом розумникам, які стійкували чи на другу ніч прийшло в голову залазити у намети, з черевиком в руках, швидко когось будити протягувати черевик і казати: „Вставай, мама дзвонить!”. Так ось, після того, як вони залізли у намет до Литвина Віталіка і це йому сказали, то весь табір почув, як Віталік крізь сон кричав до мами, щоб вона говорила голосніше.
Наступні дні пройшли не так вже і цікаво, доки не наступила третя ніч – ніч стійкування нашого гуртка. Ніна тиша починалась о 23:00, а закінчувалась о 7:00, це означало, що стійкувати треба 8 годин. Я не просто так вказав вік хлопців з нашого гуртка, бо фази стійкування визначились дуже швидко – перші чотири години стійкують двоє старших ( Ярема і Юрко ), а наступні чотири години стійкування веде „друга половина” гуртка ( це я, Богдан і Владислав ). Перша половина стійки пройшла тихо, доки черга не прийшла до „другої половини” гуртка. Починалось все на диво спокійно, вийшовши з намету ми одразу відчули дикий холод літньої ночі ( це трохи налякало ), ми не роздумуючи пішли грітись на кухню до вогню. Трохи розігрівшись ми по черзі ходили повз намети туди і назад, дивлячись чи не відбувається чогось дивного. Спочатку пішов я, потім Богдан, далі Владислав, потім знову я, але коли я вернувся, то і Богдан і Владислав спали сидячи на колоді навпроти вогню. Після цього випадку я всіляко намагався не давати ні їм, ні мені заснути. На наступну нашу стійку ( через три ночі ) все було навпаки спочатку стійкували молодші, а далі старші, хоч це не так вже і суттєво змінило ситуацію.
Наступні дні таборування пройшли весело, час ще швидше, ніж завжди, пролітав на різноманітних гутірках, але відпочинку не було.
Настав день, якого ми всі так чекали - неділя, день без роботи! Само собою ми одразу пішли бавитись у футбол, але не встигли ми зіграти десяти хвилин, як пролунало кілька противних свистків - це означало тільки одне - алярм. Ми одразу ж прибігли туди звідки лунав свист. Це була тільки перевірка одностроїв, ми всі зітхнули. Після невдалого футболу був організований інтелектуальний змаг, де наш гурток переміг.
Також ми повинні були підготувати виставу за поемою І. Котляревського „Енеїда”. Підготовка пройшла яскраво, усі одразу ж увійшли в образи вивчили слова і по декілька раз на день проводили репетиції. Настав день вистави - ми майстрували сцену, робили костюми, знов повторювали свої ролі, доки все не було готове. До нас на виступ запросили людей з сусіднього села. Виступ пройшов успішно - глядачам сподобалось, і ми були задоволені собою.
Через декілька днів двоє юнаків ( знову не буду розголошувати імен ) пішли до лісу здавати вмілість „ два пера ”. Один з них повинен був стійкувати тієї ночі і я погодився зробити це замість нього, і для того, щоб не розбудити хлопців зі свого гуртка, коли я буду йти на стійку, я перейшов у намет до Віталіка, з яким я повинен був вести стійку. Стійкувати ми повинні були в другій половині ночі, тому ми зі спокоєм лягли спати. Посеред ночі нас розбудив алярм. Це була не перевірка одностроїв, це було щось значно важливіше. Коли ми з Віталіком вилазили з намету ми помітили, що тент від намету лежав на землі два метри за ним, тоді нам стало ясно, що хтось напав на табір, і оскільки алярм скликала таборова старшина ми зрозуміли, що саме стійкові проґавили напад. Далі після розходу ми направили намети і знову лягли спати. Мабуть годину після того нас з Віталіком покликали на стійку. Окрім нас стійкував ще Литвин Андрій. Стійка була оригінальною - ми взяли три спальники і загорнувшись у них сіли спина до спини перед наметами. Віталік з собою на стійку взяв свій мобільний телефон, яким бавився, щоб не заснути. Далі йому це надоїло, він віддав мобільник нам і ліг на землю, але він чогось підняв вгору руку, в якій стискав великий металевий ліхтарик. Через п’ять хвилин я не витримав і спитав навіщо він це зробив і я почув надзвичайно логічну відповідь: „Щоб не заснути.”. Потім Віталік все ж таки заснув і ліхтарик впав йому на голову, після чого ми Віталіка не чіпали, а бавились на його мобільнику ( хочу зазначити, що ми бавились протягом трьох годин, але як не дивно батарею ми не посадили ).
Декілька днів після того ми пішли в сусіднє село де в нас повинен був відбутись „ Лисячий біг ”. Ми розбились на пари і теренівка почалась. По її закінченню ми всі прийшли на місце старту, де була більшість команд. Через 45 прийшли всі, крім двох пар. Ми їх чекали досить таки не мало, і ось вони прийшли, але прийшли зовсім з другого боку.
Перед закінченням табору була ще одна теренівка і не менш цікава, її основною ціллю було перевірити наші знання по практичному пластуванню, що було досить цікаво. Далі була ще теренівка, і не менш захоплююча вона називалась „ Ліс ”, ми бігали по лісі, ховались один від одного, що справило на нас не мало вражень.
І ось під кінець табору знов кипіла робота - одні майстрували останню ватру, другі вели розтаборування і прибирали на терені табору, а інші домивали посуд. І ось остання ватра - ми співали, бавились у ігри і просто веселились. Але перед тихою ніччю пролунала збірка - нам роздавали посвідки і таборові відзначки.
Так закінчився мій перший курінний табір КПС - 13.


НАЗАД

  Проекти порталу
 Розроблено: a-t-bel
 ПЛАСТ НСОУ Львів - 2004-