Зима. Гора Грабовець, що біля Славська. Снігу два метри вниз та, скільки оком глянь, вшир. Вже другий день тут катаюсь на лещатах, живу внизу біля бугеля, а де туалет і дотепер не знаю. Може ви розвідаєте, де воно там. Літом все простіше, куди не глянь, всюди можна, тільки аби чужі очі не пасли, і листочків тьма. А зимою? Сніг по шию, якщо почнеш розвантаження на такій глибині, то дівчата більше до тебе підходити не будуть. Якщо будеш на лещатах, то тебе буде легко знайти за яскраво-коричневим чи жовтим слідом. Що робити? Пемперси? Ні, вони тільки для „по-маленькому”. В комбінезон? Ні, відпирати тяжко, та й смердіти буде. Що ж, треба виходити з положення, а „час” підганяє. Дякую долі за мить істини, коли вона мені вказала шлях правди. На горі справа (якщо дивитись у напрямку підйому) є спортивна траса. На її початку є 4 чи 5 сосен, що ростуть разом, утворюючи кільце. Снігу було багато, тому кінчики гілок були сховані в снігу. Всередині рятівного кільця з сосен було дуже мало снігу, десь 20см. Там можна було вільно стояти. Єдина проблема – залізти всередину в кільце. Нічьо, згадавши бобрів і чиюсь маму, я поліз всередину, лещата залишив зовні. Всередині було дуже затишно, я ще за життя не бачив кращого туалету. Помилувався архітектурою і почав працювати. Вирив ямку в снігу, швидко зняв куртку, светр і спустив комбінезон і давай! Головне попасти в ямку. Було приємно, незвично приємно. Але халепа! Де туалетний папір? Гм! Підтиратись хвоєю? Там і до гаймориту, чи як воно там на „Г” називається? Подумав, подумав і вирішив. Взяв грудку снігу. Продовжував доти, поки якась там n-на грудка не буде чистою, а потім своїм довгим (коричневим : ) ) гольфом витер вогкість у небажаному місці. Закопав сміття і виліз назовні. Щоб ви не казали, можливо це смішно, можливо це жалюгідно, але мені сподобалось. Люблю природу!

Автор повчальної історії: Дід Зарубайдідоjoin scouting in ukraine